І все ж таки він мав подобу пророка, а точніше був ним за фактом. Цьому є безліч підтверджень та свідчень, без резолюцій «синодальної комісії» з питань канонізації. У лабіринті життя Лупиніс вештався розхристаним, йдучи супроти навстрічних циклонів з пасмом диму у скуйовдженій бороді. Досить легко в ньому було розпізнати Сократа. Адже він мало читав, ще менше писав і замість товстобоких талмудів лишив по собі усне вчення.
Він проповідував птахам і пробудженим на площах великих міст, пускав сторінки паспорта на самокрутки і перманентно переховувався від майна. Силою слова лікував виразки на поверхні слизової оболонки Історії… А далі сипав афоризмами, немов дробленим стрептоцидом у відкриту рану в польових умовах. Так зросталися переломи, а порізи чудодійно зарубцьовувались.
Оскільки маю слабкість до грубих порівнянь і візуалізацій, мені безугавно кортіло пояснити феномен Лупиноса як Сковороду, помноженого на Коновальця. Але в останню мить, рештки ґлузду віднаджували від подібного наївного схематизму у прагненні осягнути формулу постаті. О ні, дядя Толя однозначно — титульна сторінка з неповторним викладом метафізичного шифру. З непояснюваним теогонічним змістом та ірраціональною будовою. Відтак старими аналогіями ніяк не декодифікуєш його винятковість.
Гебісти з генеральськими лампасами поважали його не менше, ніж злодії в законі. Президенти дозволяли йому входити до своїх кабінетів без стуку і черги. Іноді двері їхніх адміністрацій він відкривав важкою ногою, зотлілою до кісток вапном карцерів з часів юності. «Вітаю, Джохар(!)», «Будь в силі, Гейдар(!)», «Добридень, Звіад (!)», — казав він їм на порозі. А ті вставали з оксамитових крісел, прямуючи килимованою доріжко йому на зустріч. Патріархи і міністри, конгресмени і дипломати унісонно вбачали в ньому постать рівня есхатологічного рішали.
Лупиніс вмів домовлятися з Архистратигами і демонами, з левами і кажанами, з пожежами і повенями. Його погляд на речі проливався з висоти метарівня, тому віковічний водорозділ між добром і злом залишався поверхом нижче від нього.
О ні (!), Сократ був бездієвим та підпорядкований ноті веганічного споглядання світу. І на відміну від нього дядя Толя значно виразніше виявляв референтність з психотипом Герострата. Втім, і його сутністю ніяк не докопатися до квантового Лупиноса.
Що поєднувало його з ефеським злочинцем, так це віра у велике історичне призначення Полум’я. Революції та бунти, протести та страйки – високовольтна стихія, у якій дядя Толя почувався вкрай природньо та органічно. І через це грим російської вікіпедії наклав на нього танатичну ретуш, обернувши усміхненого бородача у моторошного вершника апокаліпсису.
Раніше про таких писали «розпалювач вогнища Світової революції»… Потім виправдовували їхню місію праведним обуренням проти соціальної несправедливості і жагою подолати класову нерівність. Втім, дядя Толя ніколи не захоплювався марксистською міфологією. Роз’ятрене ним полум’я Світового повстання націлювалося не на порятунок «голодных и рабов», натомість на макрополітичну сатисфакцію Українства з прикінцевою метою, вираженою його програмно-засадничим принципом «Російська Федерація повинна бути знищена!».
Відтак «за порєбріком» увірували, що Лупиніс не лише поет-вольнодумець, а й міжнародний сисадмін збройних конфліктів та політичних дестабілізацій. Для них він тіньовий постачальник найманців у гарячі точки на Балканах та на Кавказі. Пострадянський Аль Капоне військового бізнесу і тато ПВК (приватної-військової компанії) задовго до епохи «Вагнера» чи «Blackwater». Вони впевнені, що саме дядя Толя був розробником плану захоплення лікарні підрозділом Басаєва у Будьоновську, 1995-го року. І якби не його трагічна смерть у київській лікарні на Солом’янці на початку нульових, його б неодмінно звинуватили у причетності до хрестоматійного сюжету постправди про розп’ятого хлопчика у Слов’янську влітку 2014-го.
Священні ікони наших ворогів належить зчитувати від супротивного. Адже їхні сакральні сюжети та «богонатхненні істини» для нас не більше, ніж євангеліє від володаря мух. Тож на іконостасах московських капищ кати українства – в образі рум’яних олігофренів з фольгованими німбами над головою, а наші Пророки – в образі чорних янголів смерті.
Ця книга є чи не першим текстовим монументом великої постаті Анатолія Лупиноса. Попереду велика кількість досліджень, монографій, статей і легенд про цю визначну фігуру. Свій обов'язок перед Гуру, якому мені щастило тиснути руку, і з яким мав честь спілкуватися, вважаю частково виконаним. Нам є на кого рівнятися і кого наслідувати.
Дякую кожному, хто доклався до цього історично важливого проекту.
І головне, пам'ятайте малята: «Російська Федерація повинна бути знищена!»
Дмитро Хвощинський,
засновник видавництва «Zалізний Тато»