Не встиг дочитати крутезну книгу про військовий гарт на Московії відомого українського дипломата часів Гетьманщини Юрія Немирича, як з'ясувалося, що хтось уже бомбить Кремль. Так-так, той самий, що на Боровицькому пагорбі на річці Неглинній. Видовище епічне і ніби прямо вказує: беріть мене голіруч, я – ваш...
Але то все лірика, нумо до суті чи пак ad fontes! Таким джерелом є видана пару років тому видавництвом "Zалізний Тато" книга, яка без перебільшення є практичним посібником у борні з московитами. Маю на увазі "Велику гру Юрія Немирича. Історія дипломатичної та військової зверхності над Москвою у добу Виговського"; вона аж ніяк не застаріла, попри те, що автор гартував свої тіло і дух у далекому XVII столітті.
Овруцький шляхтич, який сповідував аріянство (на той час це відверто єретична течія християнства, якщо хтось не знав, або ж забув), завдяки природним здібностям став помітною фігурою, але не простим пішаком. Йому личило бути слоном або турою, який інтригами руйнує плани противника. Спершу Немирич опиняється у лавах польського протикозацького табору, згодом – в оточенні гетьмана Богдана Хмельницького і його наступника Івана Виговського, де здійснив карколомний кар'єрний ріст.
Та все ж спадковий магнат з Овруча увійшов в історію як автор проєкту Гадяцького договору 1658 року, який замирив гетьманську Русь-Україну з Польщею. Постать Немирича стала досить помітною і стривожила владу Московії, бо він не приймав присяги на вірність чужинському царю. Делегати від Алєксєя Кобили-Кошкіна (він же Романов) звернулися до козацького уряду з нахабною вимогою "приструнити свавільного русинського єретика".
Як найскоріше до гетьманської столиці було надіслано грамоту приблизно із таким текстом: «Кто у вас в войску люторъ Юрій Немирычъ и для чего Гетманъ подавалъ ему городы Крѣменчукъ, Перѣвалочну, Кобеляки, Бѣліки, Санджары... Сей смутьянъ люторъ Немирычъ пришёлъ въ войско ещё при покойномъ прѣжнемъ Гетмане Богдане Хмельницкомъ, а нынешний Гетманъ ему техъ городов не давалъ. Выдайте намъ этаго разбойника по добру, по здорову, во имя братской любви православной».
Проте москаликів слухати ніхто не став, і Юрка нашого Немирича ніхто не посмів образити, не те що позбавити маєтностей. Та і як це зробити з тим, хто проповідував "справжню силу, яка виявляється виключно у наступі". Тематикою наступу українців й опору московитам просякнута книга "Велика гра Юрія Немирича...", даючи цінні вказівки, куди, чим та як бити, щоби нашим ворогам із північного сходу було настільки боляче, аби вони більше не потикалися у наші краї.
Зацитую тут найкращі поради, які мені особисто припали до душі та серця:
«Наші війська, після того, як вдеруться до ворожого краю, [повинні] використовувати й стрімкий наступ, і [дрібні] сутички, і облоги»;
«Часом полководець, загрожуючи війною, обмежується раптовими нападами й спустошеннями (доки його поле буває незачеплене) і тоді перемогу часто одержує без бою і кровопролиття»;
«Наші військові набіги цілком схожі на полювання; бо ворога, як і звіра, полонять вистежуванням, засідками, облогами й іншого роду хитрощами краще, ніж силою»;
«Більшість добуває перемогу серед бойовищ у відкритому полі й в окремих сутичках (навіть коли ворога доводилося долати з великим зусиллям) і лише нечисленні уникли [цього], одержавши бажане [в інший спосіб]...».
У цілому ж Немирич – типовий представник тогочасної української шляхти. А вся його діяльність була спрямована на захист інтересів Великого Князівства Руського (третьої складової частини федеративної монархії Речі Посполитої). Непересічна особистість із примхливою фортуною, як не крути!
«Ми народжені у свободі, виховані у свободі, і, як вільні люди, нині повертаємося до неї», – таким був і лишається дороговказ для всіх українців, закарбований у XVII столітті самим Юрієм Немиричем. Дослухаймося його поради! Єднаймося, сини та доньки України, заради спільного майбутнього у вільній державі.
Данило КАТРАНИК,
кореспондент медіаагенції "Останній Бастіон"