Вусатий негідник Корчинський написав роман "Естетика Жебратства". Прочитання його і сподвигло мене на якийсь час покинути свої вже звиклі практики медитації на віршовані тексти і написати цей допис. Хоча б тому, що у процесі споглядання мені відкрилася та істина, що Нірвани у Шамбалі нема. Принаймні я шукаю її не там.
Зрештою, виплескування з себе якихось текстів і рефлексії на зовнішній світ, деколи бувають досить продуктивними. Якщо ще й доплюсувати до цього дурну історію з отриманням мною цієї книжки і ті несподівані життєві повороти і знання, які я отримав у процесі – то моє резонування з загальною історією цілком очевидне. Саму історію я вам тут не розповім, бо заприсягся її розповісти лише на смертному одрі.
Ну, про те, що книжка авторства Корчинського про таємні ордени і змови, Ви зможете прочитати вже на обкладинці. Та і книжки для того і потрібні щоб їх читати – спойлерити тут не буду. Зауважу лишень, що Ден Браун – голімий попсовик!
По насиченості і енциклопедичності – це набагато потужніша річ. У цьому мабуть і полягає якість українського генія як такого: геть сюжети – даєш істини!
Однозначно треба читати тільки після достатньо глибокого осягнення "Сяючого шляху". Хоча, відчуття, що все таки цей текст писався більше для посполитих. Думаю, вони не образяться. Більше прямолінійності. Читається легше.
Хоча пару-трійку довжелезних відступів у царину мистецтвознавства мені таки трапилося. І головне Мефістофелівський сам Дмитро Олександрович на обкладинці. Булгаківський Воланд з тростиною із наконечником собакою? – нещасний позер – тільки мертва голова, архетип брутального і флібустьбєрського.
Розкішна пафосна обкладинка – те що зразу ж виділяє як окремий пафосний твір саме видання.
(щиро ваш, PaganLord Харківський)