Видавництво "Zалізний тато" завершує роботу над книгою «Проти течії. Анатолій Лупиніс – бунтар і націократ».
Чому саме постать Анатолія Лупиноса привернула нашу увагу?
По-перше через те, що в українській книговидавничій фауні відсутні предметні матеріали про цю історичну фігуру нашого часу. Станом на сьогодні існують лише епізодичні статті і кілька невдалих видань, які тією чи іншою мірою пов’язані із зазначеним героєм. Фактично роль та значення Анатолія Лупиноса у новочасній історії України жодним чином не відрефлексована. І власне у цьому криється вияв вищої несправедливості. Адже:
- Анатолій Лупиніс за системну і послідовну антирадянську діяльність перебував понад двох десятків років у репресивних закладах СРСР (від в’язниць та ізоляторів, до лікарень закритого типу, що перебували на службі радянської каральної психіатрії).
- Постать Лупиноса перебуває у непорушному пантеоні знакових дисидентів таких як В. Стус, Є. Світличний, П. Григоренко, Л. Лук’яненко, І. Кандиба, Л. Плющ, В. Чорновіл. На відміну від перелічених вище учасників антирадянського руху, Анатолій Лупиніс завжди був уособленням радикального націоналізму і не мав жодних симпатій до демократичного і ліберального векторів дисидентської думки.
- Анатолій Лупиніс був настільки послідовним у своїй діяльності, що викликав безсумнівну повагу у середовищах інакодумців. Факт перебування на його суді академіка Сахарова, а також Василя Стуса та Євгена Світличного є неспростивним підтвердженням цього. Будучи засудженим і засланим до в’язниць, Лупиніс взяв участь у табірному антирадянському повстанні в ході придушення якого радянськи силовики використовували бронетехніку та стрілецьку зброю. Там він отримав важке поранення ноги та був повторно засуджений до чергового терміну позбавлення волі.
- Анатолій Лупиніс є засновником легендарної парамілітарної формації УНА-УНСО, котра з початку 1990-их виявилася флагманом українського науціоналізму. Саме завдяки його зв’язкам та ініціативі українські добровольці з’являються у гарячих точках Кавказу, як сила котра опонує московським колонізаторам-окупантам. Участь добровольців УНСО у грузино-абхазькій війні на боці Грузії та у збройній боротьбі за незалежну Ічкерію є заслугою Анатолія Лупиноса.
- Російські джерела називають Анатолія Лупиноса менеджером війни і звинувачують його у торгівлі найманцями на міжнародному рівні. Головною ознакою його стилю роботи є підтримка антиросійських сил по всьому світу, від хорватської сторони Балканської війни, до Дудаєвських сил ЧРІ. Також російські джерела наголошують на тому, що операція Ш. Басаєва із захоплення лікарні у Будьоновську 1995 року була спланована українським дисидентом Анатолієм Лупиносом.
Зважаючи на ці та інші факти Zалізний Тато взявся за роботу над книжковим проектом, що має на меті висвітлити маловідомі сторінки буремного життя дяді Толі та увіковічнити цю фігуру у пантеоні новочасних національних Героїв. Основу книги складатимуть інтерв’ю з його друзями та сучасниками, котрі пройшли в ногу з одіозним дисидентом впродовж окремих періодів життя.
До числа останніх увійшли: Наталка Чангулі (багаторічний член проводу УНА-УНСО і заслужений журналіст України), Дмитро Корчинський (одини з керівників УНА-УНСО, громадський діяч, письменник, учасник російсько-української війни), Олександр Муратов (ветеран УПА та УНСО, кінорежисер, друг А. Лупиноса, колишній чоловік Кіри Муратової), Ігор Мазур «Тополя» (учасник війни за незалежну Грузію, учасник війни за Ічкерію, оборонець президентського палацу Джохара Дудаєва, ветеран російсько-української війни, багаторічний член проводу УНСО), Микола Лупиніс (син Дяді Толі та ветеран російсько-української війни на Донбасі), Андрій Бондаренко (ветеран УНСО, громадський діяч, колишній помічник народного депутата Д. Яроша), Олександр Каскадер (ветеран грузино-абхазької та російсько-української війни, учасник Революції Гідності, автор книги спогадів про абхазьку кампанію УНСО «Вирій»), А. Гринчук (ветеран УНСО, учасник війни за незалежну Грузію, ветеран російсько-української війни).
В тексті буде надано інформацію про Анатолія Лупиноса, котру неможливо відшукати на просторах інтернету та яка ніколи ніде не публікувалася. Йтиметься про його зв’язки з президентами незалежних кавказьких республік (з Д. Дудаєвим, з президентом Інгушетії Русланом Аушевим, з президентом Грузії Едуардом Шеварднадзе), про його перебування в ув’язненні, про діяльність після звільнення з в’язниці тощо. Подібного проекту не було і нема в історії книговидавничої справи України, а широка аудиторія національно свідомих українців зможе вперше познайомитись з багатогранною постаттю Анатолія Лупиноса.
