У видавництва "Zалізний тато" замовив книгу про Анатолія Лупиноса. Читаю між бойовими виходами.
Зазвичай, коли читаю книги про визначних постатей новітньої української історії, з багатьма мені вдалося познайомитися. Щобільше, часто з ними мав спільні справи, особливо під час захисту політв'язнів.
На жаль, про Лупиноса можу тільки чути або читати спогади тих, хто знав його особисто. На щастя, цих людей залишилося доволі багато.
Нещодавно у мене запитали: а хто такий цей Анатолій Лупиніс? Чесно, я розгубився і дав абсолютно не точну відповідь. Ну, бо чітко та лаконічно втиснути масштаб постаті "дяді Толі", як його називали свої, в кілька слів практично неможливо.
Вже в 19 років він опинився за ґратами совєцьких таборів, за продекламований вірш. У свої 20, перебуваючи в ув'язненні, – він створив та очолив "Страйковий комітет", що мав на меті покращення становища засуджених у Воркуті. Цей страйк совєцька влада була змушена задушувати із залученням регулярних військ та танків.
Для самого Анатолія він закінчився паралізованими ногами. А потім – примусовим "лікуванням" у психлікарні. Втім, йому вдалося не тільки зберегти розум, але й знову почати ходити. Хоч це й спричиняло шалений біль.
Кінорежисер Олександр Муратов, в якого дядя Толя якийсь час гостював, описує яких страждань йому завдавав підйом на другий поверх. Але це не заважало Лупиносу, в українських справах, нелегально перетинати гірськими тропами кордони країн Кавказу.
Наталка Чангулі пише, що одну з таких подорожей він здійснив у капцях. Чи вийшов зранку в магазин, а опинився на Кавказі, чи якась інша причина вже розпитаю при особистій зустрічі.
Він без запрошення заходив до приймалень Президентів Грузії, Вірменії, Азербайджану та Чечні; і вони його приймали, навіть дозволяли курити у себе в кабінеті. Там, Анатолій Лупиніс лишав свою візитівку: тушив цигарку об стіл.
Окремо потрібно відзначити його ставлення до матеріальних цінностей – отримавши квартиру, він так жодного разу в ній і не з'явився. Одного разу, зайшовши в гості, поклав пальто на крісло. І залишив його, щоб не будити кота, який на ньому спав.
Будь-який одяг перетворював на ганчір'я за 15 хвилин, харчувався виключно кавою та сигаретним димом. І при цьому завжди був оточений 19-20-тирічними дівчатами. Міг вирвати сторінку з паспорта, щоб записати номер телефону або скрутити самокрутку. Визволяв полонених етнічних українців з Вірменії, Чечні та Білорусі...
А ще, особисто ставив ультиматум ФееСБешникам у Москві. Водив українських військових приймати присягу до особистого кабінету Міністра оборони України, чим останній був дуже невдоволений. Усі ці історії про Липиноса – фантастичні, а головне правдиві. Як коротко і влучно схарактеризувати постать такого масштабу мені й досі не зрозуміло.
Вічна пам'ять, дядя Толя!
Ігор КРИВОРУЧКО,
військовослужбовець, фронтовик