Зрозуміти, чому при шаленій підтримці грузинами українців так проросійськи поступає грузинська влада можна з книги "Звіад Ґамсахурдіа. За незалежну Грузію (автобіографія)". Вона видана у Києві 2020 року видавництвом "Zалізний Тато".
9 березня 1956 року у Тбілісі совєцькі війська розстріляли на вулицях майже 500 грузинських юнаків. Для маленької нації – це величезна втрата!
Сталін також, попри своє грузинське походження, не щадив одноплемінників: і на війну було мобілізовано всіх придатних чоловіків (повернулися менше половини), і репресії були такими ж, як і скрізь у СССР. Корупція, про яку знали у всьому Союзі, розквітла особливо при першому секретарю ЦК Грузії Мжаванадзе. Едуард Шеварднадзе її активно продовжив. До речі, той таки Шеварднадзе тут – "білий лис", як його грузини називають.
Русифікація там була також тяжкою... 1957 року Звіада разом з іншими націоналістами судив Верховний суд Грузії, але строки дали сміховинно малі – від 3 до 5 років, умовно. Про таку вільготність не могли мріяти українські засуджені антирадянщики. Автор не пояснює нічого, хіба що натякає на дружні стосунки його батька – видатного письменника з грузинськими урядовцями.
У біографії Звіада Ґамсахуріда багато дивного: скажімо, заслали його в якесь чабанське селище, де й дружина з ним жила до холодів. Уявити таке щодо українських в'язнів Левка Лук'яненка чи В'ячеслава Чорновола – неможливо. Отже, у Грузії совєцька влада все ж була менш комуністичною? Чи Звіад з нею співпрацював? Адже його прийняли і до Спілки письменників, і дозволили захистити кандидатську, і дали викладати американську (!) літературу у виші...
Звіад та Константіне Ґамсахурдіа у добу "брєжнєвського застою"
Він видавав підпільні журнали "Золоте руно" та розмножував "Архипелаг ГУЛАГ" Солженіцина і відвозив тираж у Москву; КГБ про це знало. Його заарештували лише 1977 року, але Президія Верховної Ради Грузії... скоротила термін за те, що покаявся, і вже у червні 1979 року достроково звільнили. Важко не повірити, що за співпрацю з КГБ, принаймні, причин дострокового звільнення автор не пояснює.
Зрештою, з цієї книги ми дізнаємося про співробітника КГБ – патріарха Грузинської церкви Ілію II та не дивуємося чому ця Церква досі не визнала автокефалію церкви української. А Шеварднадзе був останнім у політбюро ЦК КПСС, хто погодився на звільнення нашого Левка Лук'яненка вже в час перебудови. Це вже не з книжки, а з особистого спілкування з Левком Лук'яненком.
Звіад Ґамсахурдіа загинув внаслідок влаштованого Москвою перевороту. А книга окружним шляхом – через Литву і Швецію – вийшла спершу в Грузії, а тоді в Україні.
Василь ЧЕПУРНИЙ,
власний кореспондент газети "Голос України",
головний редактор видання "Сіверщина"