Минулого тижня на #УкраїнськаХвиля литовського радіо вийшло інтерв’ю Олега та Олени Головатенків з Іриною Голуб, співзасновницею видавництва Zалізний тато, письменницею, авторкою циклу книг «Іларія в Литві».
Говорили про літературний дебют Ірини; родинну справу і сім‘ю; новодрук видавництва «Вовки Да Вінчі»; плани на виставку Vilniaus knygų mugė 2024; про українське книговидання під час війни; книги, над якими видавництво працює зараз, а також - на інші теми…
Нижче - скорочена версія розмови.
Повну версію можна прослухати за посиланням.
ПРО «ІЛАРІЮ В ЛИТВІ»
- Як з‘явилась ідея написати книжку «Іларія в Литві»?
- Спочатку виникла ідея доступно і зрозуміло написати про Литву – дітям, тому що я сама мама доньки, якій було п’ять років, коли ми приїхали до Литви. Ми мали такі ж переживання, як і всі українці: розпач, зневіру, страх перед невідомістю і, одночасно, дитячі стрес та цікавість від сприйняття нової країни. І от ці свіжі дитячі враження мені хотілося перенести в книгу і зафіксувати для себе і для всіх.
Коли ми трішки оговталися від ситуації, почали пізнавати нову країну, подорожувати; були у багатьох містах та місцях, занурювалися в історію, відвідували музеї – так захотілося розповісти українцям про Литву, бо вони, насправді, мало про неї знають.
Структура книжки викристалізувалася минулого року під час участі у вільнюській виставці Vilniaus knygų mugė. Я зрозуміла, що це має бути цикл з чотирьох книжок: знайомство з країною, її традиції і звичаї, міста і місця тощо. У 2023-му встигла зробити три книжки і вже подала в друк четверту. І цього року знову готуюся брати участь у Vilniaus knygų mugė, але вже зі своїм проектом – «Іларія в Литві».
- А як Іларія сприймає свою безпосередню роль головної героїні?
- Вона дуже пишається, що переживає цей досвід, запитує, про яку дитину ще написали книжку, але відчуває певну відповідальність. Навіть взяла на себе просвітницьку місію: коли дарує книжки шкільним бібліотекам, паралельно розповідає, про що у них йдеться. І, звісно ж, дуже мріє самостійно організувати презентацію в Україні. Іларія дуже подорослішала завдяки цьому, і прийшло усвідомлення відповідальності: ми тут не лише через те, що в нас війна, ми можемо використати цей час для того, щоб укріпити наші стосунки з литовцями, щоб розповісти українцям про Литву. Тобто що навіть у цей складний час можна робити щось корисне.
- Діти швидше інтегруються, можливо, Іларія і вам допомогла в цьому?
- Так. У минулому році вона ходила в литовський дитячий садок, освоїла мову, гарно говорить на побутовому рівні й часто мені виступає перекладачем. Коли я у якихось своїх тривогах, у новинах, саме вона переключає мою увагу: ось тут у литовців так, вони говорять так, святкують так, мають такий уклад тощо. Саме Іларія звертає на це мою увагу, і досвід у книжці – наш спільний.
ПРО РОДИНУ ТА ЧОЛОВІКА
- Таким чином ви надихаєте свого тата, який не перший рік захищає Україну – людину, яка вклалася в культурну розбудову країни (Дмитро Савченко – засновник видавництва Zалізний тато). Як він сприймає те, що ви не закрилися в собі, а продовжуєте спільну справу, підтримуєте роботу видавництва зараз?
- Він нами пишається, пишається, що донька говорить литовською – Дмитро закоханий в Литву, це була його ініціатива, щоб ми сюди приїхали, я б, напевно, сама не зважилась, а у Дмитра були друзі в Литві, та й взагалі давній сентимент до Литви. І зараз він гордий, що ми так реалізувалися у цій країні, завжди підтримує нас у починанні з книжкою; це одне з того, що тримає його в надзвичайно складних умовах. Дмитро воює ще до повномасштабного вторгнення, ще з 2020-го року безперервно перебуває у підрозділі «Вовки Да Вінчі». Вони настільки професійно воюють, що командування досить рідко дозволяє їм ротації – весь час на фронті. Конкретно зараз вони у Куп’янську, але Дмитро завжди просить, щоб ми йому і книжки висилали, й усі новини про книжку розповідали.
ПРО КНИГУ «ВОВКИ ДА ВІНЧІ»
- Можете, будь ласка, детально розповісти про книгу «Вовки Да Вінчі»? Як можна проходити через пекло, залишатися людиною і ще й писати книжки? Як це взагалі вдалося?
- Я сама дивуюся, як Дмитро знайшов час і ресурс у собі, щоб написати книжку, але він дуже хотів написати саме про свій підрозділ, він і служити туди пішов не просто так – Дмитро у націоналістичному русі з підліткового віку, і у тому, що він пішов у ДУК ПС, є глибокий ідейний зміст. Він багато часу присвячував саме просвітницькій діяльності: яка ідеологія підрозділу, яка історія, як мотивувати бійців? Він як і психолог, і педагог. Нам на сторінку видавництва пишуть багато подяк щодо цього, тому що він цим палає і цим горить. Йому багато сили надало саме внутрішнє бажання розповісти і про підрозділ, і про побратимів. У книзі є розділ про Тараса Хаммера, це наш дуже близький друг, і про самого Дмитра Коцюбайла, і про Василя Сліпака. В основі цього – бажання зафіксувати почуття, поки вони ще свіжі, і я дуже щаслива, що йому це вдалося. Ми одразу підхопили рукопис і в рекордні терміни видали книжку, і я дуже цьому щаслива.
Окремо хочеться згадати отця В‘ячеслава Труша, глибокого знавця, експерта з націоналістичного руху, і подякувати за коментарі та редагування книжки.
Серед усіх бійців підрозділу та рідних загиблих побратимів ми розповсюджуємо її безкоштовно, за рахунок видавництва, але багато людей купують, і купують великими партіями. Надзвичайний інтерес у суспільстві до цієї книжки, і я щаслива, що нам вдалося цей проєкт реалізувати.
- Як реагують побратими Дмитра, з якими він перебуває зараз?
- Ці люди увійшли в історію своїм подвигом, і поруч з ними є людина, яка може це зафіксувати і донести. Там поруч із ним усі герої, але вони скромні, немає якоїсь пихи, для них головне – служіння Україні!
ПРО ТЕ, ДЕ ЗНАХОДИТИ СИЛИ, ЩОБ ПРОЖИВАТИ ВІЙНУ
- Розуміти, що ця війна не на кілька тижнів чи місяців, жити від повідомлення до повідомлення стільки років… Де ви берете сили, щоб це все витримати?
- Дитина дуже тримає: хочеш чи не хочеш, а встаєш зранку і маєш посміхнутися, бути в формі. Якби не дитина, все було б інакше. А ще – усвідомлення, що їм гірше і морально, і фізично, і психологічно. Вони вони щодня переживають страшні речі, і ти розумієш, що все одно не настільки втомилась, як вони.
І також є усвідомлення місії України: раз так сталося, що в нас такий сусід, ми вже стільки горя пережили, значить, маємо це все гідно переживати і триматися в ім’я, тих хто загинув. Весь час думаю про загиблих, яких ми особисто знали, які були у нас вдома, з ким ми дружили… Думаю, що вони були молодші, розумніші, кращі з моральної точки зору, ніж я, але вони загинули, а я живу і маю жити, як би це пафосно не звучало, і за них, і бути гідною тієї жертви, яку вони принесли.
Ще тримає приклад Дмитра Олександровича Корчинського, який очолює батальйон «Братство», і в якому теж багато людей пішли у засвіти… Ми працюємо зараз над новою книжкою Дмитра Олександровича, і дуже надихає те, що митці мають сили і натхнення творити у такий надскладний час.
ПРО УКРАЇНСЬКЕ КНИГОВИДАННЯ У ЧАСИ ВІЙНИ
- Кажуть, що українське книговидавництво у війну переживає друге народження. Спростуйте або підтвердьте, чи це так. Люди готові вкладатися, купувати книжки і читати у війну?
- Я не можу говорити за весь ринок і стверджувати, що ми є репрезентативними, у нас невелике видавництво, але щодо нього – це так, був короткий невеличкий період після повномасштабного вторгнення, коли ми закрили склад і три місяці взагалі не торгували… І протягом усього цього часу ми стільки листів та дзвінків отримували. Люди просто писали: як купити книжки, чому ви не видаєтеся, чому ви не продаєте? Я була дуже здивована. Ну, як так? Війна, міста бомблять, люди втікають, а їм хочеться книжок. Як тільки змогли, одразу реанімували склад і почали видавати нові книжки. За 2022-й у нас вийшло десять новинок, і я, коли рахувала, сама дивувалася, як це нам вдалося, як ми це зробили…
І у нас злет – так, я це підтверджую, у нас удвічі збільшилася кількість продажів, і ми не встигаємо навіть за цим. Оновили сайт на більш зручний, кілька книжок маємо у додрукарській підготовці. Тому так, людям хочеться читати – і читати щось історичне, націоналістичне, щось, що мотивує, надихає – і наші книжки тут якраз в мейнстримі.
- Першою книжкою Дмитра Корчинського, яку я прочитав, була «Війна у натовпі». У ній багато романтизму, але і війна з росією також є. Тобто це не було несподіванкою. Усі розуміли: чим довше війна триває в Грузії чи в Чечні, тим більше ми відтягуємо її прихід, але українське суспільство перебувало в іншій реальності. І зараз ваші книжки допомагають протверезінню і мотивації: ми читаємо і про Анатолія Лупиноса, і про події ще 80-х років, коли ідеологічна війна вже тривала навіть у час, коли Україна ще не стала окремою державою… Тому я вдячний вам, що ви видаєте ці книжки і поєднуєте пам'ять поколінь.
- Насправді, хочу сказати, що «Війна у натовпі» – це безсумнівний бестселер, ми її постійно додруковуємо, і є попит на неї. Взагалі, перманентною популярністю користуються серії книг про УНА-УНСО та «Вільний Кавказ», де ми розповідаємо про боротьбу грузинського та чеченського народів проти росії. У людей є сталий інтерес до цих тем, і мені відрадно усвідомлювати, що ми робимо корисну справу.
ПРО ПЛАНИ НА ВИСТАВКУ 2024
- Повертаючись до діяльності видавництва… Щорічна книжкова виставка у Вільнюсі. Якщо привідкрити завісу підготовки, чого варто чекати? Можливо, представите чи змоделюєте, що це буде?
- Минулого року ми брали участь як видавництво Залізний тато у рамках спільного стенду українських видавництв, який робить УІК, і мене ця виставка вразила надзвичайно, бо на ній було представлено книги не лише з Литви, а й з усіх балтійських країн (Фінляндія, Данія). Мене вразив рівень підготовки, те, як все влаштовано, а Іларії особливо сподобалася дитяча секція. Вона дуже велика і відокремлена, там купа різних активностей, і, власне, саме там викристалізувалось моє бажання написати книжку.
Я відразу зрозуміла, що хочу мати окремий стенд, і навіть не стенд видавництва Залізний тато, його ми представимо в рамках спільного, а це буде конкретний стенд книжки «Іларія в Литві», і ми будемо продавати там ці чотири книжки, розповідати про них. Він буде формлений відповідним чином – насправді, вже все готово: дизайн розроблено, четверта книжка вже у друці, тому всіх запрошую! Потім ще у себе на сторінках опублікую карту, ще раз запрошу всю українську громаду, і буду дуже рада усіх побачити й привітатися.
«Іларія в Литві» - це двомовне видання, україно-литовський текст, який корисно прочитати не тільки дітям, а й узагалі людям, які інтегруються у новій країні. Минулого разу на виставку найбільше приходили дорослі люди, литовці, і запитували дитячі книжки для себе, тому що багато литовців вивчають українську, і я одразу зрозуміла що це має бути білінгва, і це не тільки для дітей, а і для дорослих, тому у книжці на одній сторінці розміщено і український текст, і одразу литовський – і це зручно, як литовцям, які вивчають українську, так і українцям, які вивчають литовську. Так було задумано, у цьому є практичний сенс.
- Де крім виставки можна придбати, потримати в руках чи взяти почитати «Іларію в Литві» й інші книжки вашого видавництва?
- Вже майже готовий сайт «Іларія в Литві» під назвою ilaria.fun, на ньому буде продаватися тільки цикл про Іларію і тільки по Литві. На сайті Zалізного тата можна продавати тільки по Україні, тому довелося сепарувати. Сподіваюся, після виставки мережі на кшталт Pegasas все-таки звернуть на мене увагу – й «Іларію» можна буде купувати у книжкових крамницях.
А ще матиму можливість безкоштовно розповсюдити цю книжку у литовських шкільних і звичайних бібліотеках, тому що завдяки Ukreate Hub я виграла грант, і частину витрат на видання мені покриють. Завдяки цьому я зможу просто розповсюдити у муніципальних бібліотеках по всій Литві цю серію, щоб її можна було просто взяти і почитати.
Стосовно книг видавництва Залізний тато, у Литву ми їх привозимо точково під конкретні запити. У Литві не зовсім наша цільова аудиторія, тому що ми видаємо літературу інтелектуального дискомфорту, а людям, які втікають від війни, не дуже хочеться дискомфорту – навпаки, вони шукають безпеки і психологічної, і фізичної.
Виставка Vilniaus knygų mugė відбудеться 22-25 лютого 2024-го року у Вільнюсі в LITEXPO.
Детальну інформацію про «Іларію» на виставці можна знайти тут.
А щоб слідкувати за розвитком проєту «Іларія в Литві» загалом, підписуйтеся на соцмережі проєкту!
